Ісландських коней (Icelandic horse) часто називають «нащадками Слейпнірі». За західними стандартами, зі своїм зростом в 130-145 сантиметрів, ці коні є таки поні, проте самі ісландці вважають цих кремезних, кошлатих конячок справжніми кіньми.
Вага коней цієї породи не перевищує 400 кілограмів, вони відрізняються потужним крупом, короткими і сильними ногами з міцними копитами, невисокою шиєю, важкою головою і маленькими вухами. Хвіст і грива дуже густі, довгі; волосяний покрив по всьому тілу також довгий.
Предками сучасних ісландських коней були низькорослі коні, привезені на острів більше 1000 років тому. Протягом усього цього часу північна порода не відчувала ніяких впливів інших кровей і залишилася такою якою була під час заселення країни вікінгами. Причиною цього став прийнятий ще в 930 році закон про заборону ввезення в Ісландію інших коней - це дозволило зберегти чистоту породи.
Про те яка порода була предком ісландських коней, немає єдиної думки: за одними джерелами існувала в Північній Європі та Скандинавії під час заселення Ісландії порода під назвою Equus Scandinavicus, пізніше яка змішалася з кіньми інших європейських порід. За іншими джерелами, предками Ісландського коня можуть бути англійські Ексмурські поні (Exmoor pony). Однак сучасні дослідження показують, що генотип цієї породи помітно відрізняється від генотипу інших європейських порід, що залишає питання про походження Ісландського коня відкритим.
Незважаючи на те що коні в Ісландії перебували і продовжують перебувати в повній ізоляції від спілкування з іншими породами, всі пороки, які могли б проявитися через настільки близько споріднені популяції, були викорінені жорсткою і суворо контрольованою селекцією. Будь який імпорт коней або поні в Ісландію заборонений для попередження епідемій серед коней. Крім того, будь-який Ісландський кінь, покинувший країну для виставки або змагань, не може повернутися. Ця заборона поширюється на одяг для верхової їзди, амуніцію, спорядження. Виняток становлять речі, що пройшли повну дезінфекцію.
В даний час, в усьому іншому світі поголів'я ісландських коней налічує близько 100 тисяч, причому більша частина цієї кількості припадає на Німеччину, проте в останні роки розміри поголів'я в США і Канаді почали збільшуватися. Незважаючи на широке розповсюдження породи за межами Ісландії, стандарти для ісландських коней залишаються єдиними в усьому світі, також як і правила розведення. Всі заходи, в яких беруть участь коні цієї породи, регулюються спеціальною міжнародною асоціацією.
Сучасна порода ділиться на кілька типів: упряжні, в'ючний, верховий та м'яснй, однак упряжні і в'ючні типи зараз нечисленні, так як більша увага сьогодні звернена на розведення верхового типу коней. В областях де неможливо тримати худобу за суворих зим, коней розводять на м'ясо.
Незважаючи на свої маленькі розміри, Ісландські коні витривалі і можуть працювати довгий час без зупинок. Крім того, ця порода добре проявляє себе в дитячому спорті, полюванні, виїздки.
Ісландські коні знамениті своєю орієнтацією і пам'яттю. Вони легко знаходять дорогу додому, навіть якщо пішли дуже далеко від нього. Відомо безліч випадків, коли коні поверталися в рідні місця з одного кінця острова в інший.
Коні цієї породи добре переносять табунний догляд, не бояться морозів і можуть знаходити траву навіть під снігом.
В Ісландії, в середньому на кожного шостого мешканця припадає один кінь (в країні живе трохи більше 300 тисяч чоловік, кількість коней оцінюється не менше ніж в 50 тисяч). Незважаючи на те що Ісландія - розвинена країна, коням знаходиться місце в сучасному світі, і багато сімей тримають відразу кілька коней. Втім, зараз їх рідше використовують для сільськогосподарських потреб, більше - під сідлом, для спортивної, аматорської їзди.
Особливість ісландського коня - його незвичайні Алюри, підрозділяються на п'ять видів: крок, рись, галоп, крок бігом і летуча інохідь. Коні цієї породи здатні використовувати будь-який з своїх алюрів на пересіченій місцевості.
Найчастіше перші кілька років (чотири роки) молоді коні живуть у табунах, на відкритому повітрі. Пасуться влітку на диких лугах, взимку підгодовуються сіном і розподіляються по загонах. Лише через чотири роки, не раніше, починаються тренування. Коней вчать працювати під сідлом, підковують вперше, але при цьому мало їздять на них, поступово привчаючи до людини.
Природна тривалість життя у ісландських коней нарахує близько 25-30 років, хоча багато з них живуть і до сорока років (найстарший кінь цієї породи дожив до віку 42-х років). Також вельми не рідко зустрічаються Ісландські коні старше двадцяти в інтенсивному тренінгу.
Немає коментарів:
Дописати коментар